Віра у всесилля природничих методів дослідження захопила не тільки сферу психології. Намагаючись вийти безпосередньо у практику, рефлексо­логія поширила свої методи й на педагогіку. Цим самим у рефлексологію було введено зовсім чужорідний для неї соціальний момент. Але інакше не могло бути. Ігнорування психічного призвело до своєрідної розплати: при­рододослідник опинявся перед іще ширшим колом складних педагогічних проблем.

Як уже зазначалось, у своїх методологічних побудовах рефлексологи ви­ходили із принципу тотожності внутрішнього і зовнішнього, сутності та явища, забуваючи про їхню діалектику, внутрішню суперечність. Одне :ї основних питань психології і полягає в тому, щоб дослідити, як зовнішнє стає внутрішнім (перехід зовнішнього подразника у факт свідомості, що пов2язане з проблемою формування переконання і т. д.), а також яким чи­ном це внутрішнє переходить у зовнішнє, тобто, наприклад, як людина здійснює вчинки, якими вона керується намірами тощо. Адже кваліфікація вчинків при різному ставленні суб'єкта до них буде різною.

Зазначаючи важливу заслугу Протопопова у винайденні природного експерименту як нової сторінки рефлексологічної методики. К.С.Мокульський убачає в цьому перехід від вивчення спрощеної поведінки, що протікає в ізольованій обстановці, до поведінки, яка розвивається в конкретних життєвих умовах.

Ідею вивчення високих моделейбуло висунуто Протопоповим ще в 1923 р. Він указав на необхідність переходу рефлексології до охоплення складних форм поведінки. Рефлексологія високих моделей, яка базується на рефлексології елементарних моделей, де акти поведінки зводяться до балан­су основних процесів збудження і гальмування, лежить в основі комплекс­них форм поведінки. Саме ця рефлексологія становить базу педагогіки. Тут уже не буде узагальнень, які виходять за межі дослідних явищ. Таке відбувається тоді, коли закономірності, отримані на спрощених моделях, безумовно переносяться на моделі складні.

Зведення до простого як методичний засіб не можна заперечувати лише там, де ведеться про вивчення акту поведінки з фізіологічного боку, тобто анатомо-фізіологічних механізмів самого акту, але· там, де цей акт треба вивчати цілком, не досить знати самі ці механізми, а слід, крім цього, знати ще й те соціальне оточення, яке пімотувало, сформувало цей акт і ту ситу­ацію, яка його спричинила.

Игровые элементы реальной жизни
Между реальной жизнью и игрой нет непроходимой границы. Более того, эта граница не просто проходима, часто она совершенно размыта, и отделить игру от работы довольно сложно, а порою и невозможно. Деятельность, являющаяся борьбой за выживание, и компенсаторная игра плавно переходят друг в друга, мир труда и игры переплетаются, хотя участ ...

Термины
Апперцепция (лат. ad — к и лат. perceptio — восприятие) — одно из фундаментальных свойств психики человека, выражающееся в обусловленности восприятия предметов и явлений внешнего мира и осознания этого восприятия особенностями общего содержания психической жизни как целого, запасом знаний и конкретным состоянием личности. Термин "А ...

Психолого-педагогические проблемы толерантности
Педагогическая толерантность, по мнению М. Бубера, имеет противоречивую сущность. С одной стороны, отношение воспитанника и воспитателя, как и все отношения в мире Я-Ты, отличаются взаимностью: «Наши ученики воспитывают нас, наши произведения создают нас. «Дурной» человек, если его коснулось святое основное слово, превращается в дарующе ...